Художні оповідання та психологічні притчі про зустріч із собою. Матеріалів: 22.
Аня любила повзунки. Не ті, з м'якої бавовни, що їх носять немовлята. Аня любила повзунки в застосунку для знайомств. Вони дарували їй захопливе відчуття контролю, наче вона була не самотньою дівчиною в орендованій однокімнатній, а божеством, що створює Адама одним рухом пальця. Рух вправо: зріст від 185. Відсікти коротунів, які не зможуть...
Коли «Фони» тільки запускали, слоган був смішний і чесний: «Фон - той, хто завжди на вашому боці». Спершу це був просто ще один кмітливий ІІ-помічник у телефоні. Потім у навушниках. Потім у лінзах. Потім просто всюди, де був ти. У Льови Фон з'явився у тридцять. До того він вважав себе дорослою людиною старої школи: живе спілкування, чесність,...
У Іри після Сашиного відходу залишилися три речі: кактус, зарядка від його ноутбука і відчуття, що їй мають компенсувати час. Кактус дивився з підвіконня з виразом «я взагалі не при справах». Зарядка лежала на столі, як маленький доказ. А відчуття боргу вже було серйозним. \- Чотири роки, - сказала вона кактусу. - ЧОТИРИ. РОКИ. Кактус мовчав, бо...
Олексій був геніальним архітектором. Тільки будував він не будівлі, а світи для інших. Він умів слухати. Не так, як слухають інші — чемно киваючи й чекаючи своєї черги заговорити. Він слухав усім своїм єством, наче був археологом, а душа іншої людини — невідомою гробницею, повною скарбів. Він запам’ятовував усе. Випадково обронену фразу про те, що...
Він стояв біля вікна і дивився на дощ. Це був звичайний, сірий міський дощ. Він барабанив по підвіконню, стікав кривими струмками по склу, збирався в калюжі на асфальті. Люди на вулиці поспішали, ховалися під парасолями, зжималися від холоду. А він стояв і заздрив дощу. Він заздрив не його свіжості чи прохолоді. Він заздрив його природі. Дощ не...
Він знайшов її на дні коробки зі старими університетськими конспектами. Аудіокасета. Дешевий прозорий пластик, паперовий вкладиш з вицвілою фіолетовою пастою. Її почерк. Трохи нахилений ліворуч, із крихітним сердечком замість крапки над «i» у слові «Nothing». Він не бачив цю касету років двадцять. Думав, що давно викинув. Або загубив. Хоча, певно,...
Будильник телефону продзвенів о 7:00, як і вчора, і рік тому. Олег, не розплющуючи очей, потягнувся рукою й ударив по кнопці. П'ять хвилин тиші. Потім будильник знову задзвонив. О 7:05 він сів на ліжку, і світ слухняно став на свої рейки. Ванна. Шум води. Зубна паста зі звичним м'ятним смаком. Автоматичні рухи щіткою - угору-вниз,...
Марк закінчив останнє соло. Пальці, мов дресировані тварини, пробігли по грифу, взяли фінальний, стогнучий бенд і завмерли. Секундна тиша вибухнула ревом натовпу. У світлі прожекторів він бачив сотні піднятих рук, розкриті в крику роти, обличчя, що блищали потом і захватом. Вони отримали те, за чим прийшли. Він дав їм це. Він професійно...
У Ані в голові була монтажна кімната. Вона не те щоб жила власне життя - вона монтувала його постфактум. Реальність була лише сирим, незграбним матеріалом, який потім потрапляв до рук її внутрішнього режисера - цинічного, безжального генія, що завжди знав, як треба було . Ось сьогоднішній матеріал. Парк. Рідкісний сонячний день. Вона сидить на...
Григорій не страждав. Страждання були для непродуктивних. А Григорій був втіленням продуктивності. Його життя було ідеально налаштованим конвеєром із виробництва кращої версії себе. Він був Вічним Учнем, а його душа скидалася на ідеально каталогізовану бібліотеку сертифікатів: «Як просунути свій стартап», «Емоційний інтелект 2.0», «Мистецтво...
Старий Івар сидів на перевернутому човні, штопаючи сіті товстою голкою з китової кістки. Повітря пахло сіллю, гнилою рибою та холодною водою. Перед ним, біля нового причалу, метушився хлопець років двадцяти, що приїхав із міста на літо. Хлопець полірував борт своєї яхти - ослепно білої, гладенької, без жодної подряпини. Вона називалася...
Моє життя до неї було відполірованою до блиску однокористувацькою грою. Я знав свою мапу напам'ять: сіра гілка метро, гулкий опен-спейс офісу, три знайомі бари, де по п'ятницях міняли меню. Моє дерево навичок давно було прокачане до абсурду: «Сарказм» - 100 рівень, «Мистецтво непроникного обличчя» - експерт, «Здатність відрізнити хороший віскі від...
Продавчиня Лена сиділа у своєму акваріумі з плексигласу й дивилася “кіно”. Вісім годин на день повз неї текла чорна ріка конвеєрної стрічки, а в ній пливли чужі життя, запаковані в картон. Монотонний писк сканера був єдиною звуковою доріжкою. Лена була досвідченою глядачкою. Вона давно навчилася визначати жанр за першими кадрами. Ось поплив набір...
Слухай. Ти прокидаєшся, і перша думка: «Щось не так». Не зі світом, не з погодою - з тобою. Учора ти вирішив бути ідеальним. Подивився на колегу Петю, фаната здорового харчування, і подумав: «Ось! Треба бути як Петя!» А сьогодні проспав, і натертий морквяний салат, який ти собі обіцяв на сніданок, перетворився на сухе печиво. І от Петя вже десь...
Каель ненавидів це дерево. Старий в'яз, який приніс у майстерню його вчитель, Еліас, був не матеріалом, а образою. Його стовбур ішов нерівно, вигинаючись, наче в передсмертних судомах. Темні, майже чорні сучки дивилися, як сліпі очі. По корі тяглися глибокі тріщини, схожі на шрами. Вже тиждень Каель намагався вирізати з нього постать сокола. У...
На вашій грудях влаштувалося тепле, муркотливе щастя вагою в кілька кілограмів, і ви думаєте, що це ви його прихистили. Яка грандіозна, захоплива омана. Ми будуємо космічні кораблі, розшифровуємо геном, сперечаємося про постмодернізм, а головний вчитель дзен-буддизму спить у нас біля ніг, і ми навіть не здогадуємося записатися до нього на курс. А...
Ігнат не працював. Він звершував обряд. Його храмом була міська площа, його паствою - сизі грудочки життя, звичайні міські голуби. Офіційно, для зрідка цікавих, він представлявся «міським орнітологом-статистиком». Звучало солідно, як вирок. Насправді ж він був просто Ігнатом, який рахував голубів. Він не просто ставив рисочки у своєму пошарпаному...
Старий гончар Кенджі не ліпив чаші - він вів із глиною розмову. Його майстерня, наповнена запахом пилу й дощу, була заставлена полицями. І на них стояли не тріумфи, а шрами: сотні тріснутих, кривих, недосконалих посудин. Якось до нього прийшов молодий учень Рьо, в голові якого сяяв образ ідеальної чаші - тонкої, мов пелюсток, симетричної, як...
Артур не був людиною. Він був функцією, замкненою в бездоганний екзоскелет. Його посада - «Старший партнер» - була кірасою. Його вивірена, позбавлена емоцій мова - глухим забралом. Його щоденний маршрут зі стерильного передмістя у скляну вежу офісу - поножами, що не давали збитися зі шляху. Глибоко всередині цих лат сидів не Артур, а маленький,...
Він жив у залі очікування. Не в реальному, а в тому, що вибудував у власній голові. Йому здавалося, що справжнє життя ще не почалося, а теперішнє - довгий пролог, у якому його рейс постійно переносять. Він сидів там і дивився крізь каламутне скло на злітну смугу, де літаки інших людей - яскраві, стрімкі, повні вогнів - один за одним злітали в...