Репетиція

Вчора я сказав Наташі з бухгалтерії «і тебе теж зі святами», хоча вона сказала «гарних вихідних». Це було в п’ятницю. Зараз неділя, третя ночі.

У своїй голові я вже сказав їй «і тобі» — нормально, нейтрально. Сказав «дякую, взаємно». Сказав «о, точно, зовсім забув який день». Посміявся з себе — легко, необразливо. Сказав «це я вже про Новий рік думаю, заробився». Сорок сім варіантів. Сорок сім дублів.

Наташа не пам’ятає. Наташа спить. У Наташі чоловік і іпотека, їй не до мого «зі святами». Вона забула це через секунду.

А я лежу і «знімаю кіно».

Хороше кіно. Я там нормальний. Я там відповідаю правильно. Не геній, ні — просто людина, яка чує, що їй кажуть, і відповідає в тему.

Я знаю, що це безглуздо. Я знаю, що завтра вийду на роботу і скажу щось ще. Назву Ігоря Олегом. Пожартую недоречно. Промовчу, коли треба сказати. Скажу, коли треба промовчати.

І вночі буду знову «знімати кіно».

Найсмішніше — я ж не з Наташею розмовляю. Я з собою. Я сам собі показую, яким я міг би бути. Красивий, дотепний, той що влучає в ритм.

Той, який «і тобі гарних!».

Він мені подобається.

З ним би я дружив.

А з цим, який «зі святами» — доводиться жити.