Художні оповідання та психологічні притчі про зустріч із собою. Матеріалів: 9.
На вашій грудях влаштувалося тепле, муркотливе щастя вагою в кілька кілограмів, і ви думаєте, що це ви його прихистили. Яка грандіозна, захоплива омана. Ми будуємо космічні кораблі, розшифровуємо геном, сперечаємося про постмодернізм, а головний учитель дзен-буддизму спить у нас біля ніг, і ми…
Тебе не існує. Те, що ти називаєш «я», — це піратська збірка чужих уявлень про успіх, встановлена на твоє заводське «залізо» ще в дитинстві. Криво, з битими драйверами, але зате з повним пакетом офісних програм: «Будь зручним», «Не висовуйся», «Що люди скажуть?».
Спочатку ми — архітектори. Ми народжуємося як дикий, непозначений ландшафт. Десь болото потаємних бажань, десь скелі ірраціонального страху, десь — галявини чистої безпричинної радості. Та дуже рано в нас прокидається внутрішній перфекціоніст із генеральним планом забудови.
Ігнат не працював. Він звершував обряд. Його храмом була міська площа, його паствою — сизі грудочки життя, звичайні міські голуби. Офіційно, для зрідка цікавих, він представлявся «міським орнітологом-статистиком». Звучало солідно, як вирок. Насправді ж він був просто Ігнатом, який рахував голубів.
Старий гончар Кенджі не ліпив чаші — він вів із глиною розмову. Його майстерня, наповнена запахом пилу й дощу, була заставлена полицями. І на них стояли не тріумфи, а шрами: сотні тріснутих, кривих, недосконалих посудин. Якось до нього прийшов молодий учень Рьо, в голові якого сяяв образ ідеальної…
Артур не був людиною. Він був функцією, замкненою в бездоганний екзоскелет. Його посада — «Старший партнер» — була кірасою. Його вивірена, позбавлена емоцій мова — глухим забралом. Його щоденний маршрут зі стерильного передмістя у скляну вежу офісу — поножами, що не давали збитися зі шляху. Глибоко…
Він жив у залі очікування. Не в реальному, а в тому, що вибудував у власній голові. Йому здавалося, що справжнє життя ще попереду, а тепер — лише затягнутий пролог, у якому його рейс постійно переносять. Він сидів там і дивився крізь каламутне скло на злітну смугу, де літаки інших людей — яскраві,…
Людина збудувала ідеальну клітку для своєї канарки. Кожна дужка була вивірена. Кожна жердинка відшліфована. Він розрахував ідеальну відстань до годівниці й поїлки. Все було зроблено для того, щоб птахові було зручно, щоб її життя стало повністю передбачуваним, безпечним і знайомим. Він любив свою…
Віктор не жив. Він дезінфікував реальність. Його квартира була операційною, а він у ній — головний хірург, що вирізає будь-яку пухлину хаосу. Його балкон, викладений ідеально білою плиткою, був особистим філіалом стерильності на сьомому поверсі. А глибоко в підвалі його черепної коробки, у темному,…