Неприступність — це маска, за якою ховається душа, що скучила за теплом.
Неприступність — це маска, за якою ховається душа, що скучила за теплом.
Сусідні матеріали
Попередній: Боги картонного всесвіту
Наступний: Пляма
Ще на тему «вразливість»
Секунда під відкритим небом
Бувало таке? Хтось каже тобі щось різке, і ти одразу кидаєшся в атаку логікою та фактами, намагаючись довести свою правоту. І навіть коли ти перемагаєш у суперечці, лишається гіркий присмак. Чому? Бо ти відповів на слова, а не на людину...
Ctrl+Alt+Del
Тебе не існує. Те, що ти називаєш «я», — це піратська збірка чужих уявлень про успіх, встановлена на твоє заводське «залізо» ще в дитинстві. Криво, з битими драйверами, але зате з повним пакетом офісних програм: «Будь зручним», «Не висовуйся», «Що люди скажуть?».
Декоратор
Спочатку ми — архітектори. Ми народжуємося як дикий, непозначений ландшафт. Десь болото потаємних бажань, десь скелі ірраціонального страху, десь — галявини чистої безпричинної радості. Та дуже рано в нас прокидається внутрішній перфекціоніст із генеральним планом забудови.
Іржа
Артур не був людиною. Він був функцією, замкненою в бездоганний екзоскелет. Його посада — «Старший партнер» — була кірасою. Його вивірена, позбавлена емоцій мова — глухим забралом. Його щоденний маршрут зі стерильного передмістя у скляну вежу офісу — поножами, що не давали збитися зі шляху. Глибоко всередині цих лат сидів не Артур, а маленький, наляканий хлопчик.