Досконалість — синонім кінця
Досконалість — це синонім кінця. Це та точка, після якої розвиток стає неможливим.
Сусідні матеріали
Попередній: Секунда під відкритим небом
Ще на тему «перфекціонізм»
Глина
Старий гончар Кенджі не ліпив чаші — він вів із глиною розмову. Його майстерня, наповнена запахом пилу й дощу, була заставлена полицями. І на них стояли не тріумфи, а шрами: сотні тріснутих, кривих, недосконалих посудин. Якось до нього прийшов молодий учень Рьо, в голові якого сяяв образ ідеальної чаші — тонкої, мов пелюсток, симетричної, як відбиток місяця у воді.
Декоратор
Спочатку ми — архітектори. Ми народжуємося як дикий, непозначений ландшафт. Десь болото потаємних бажань, десь скелі ірраціонального страху, десь — галявини чистої безпричинної радості. Та дуже рано в нас прокидається внутрішній перфекціоніст із генеральним планом забудови.
Іржа
Артур не був людиною. Він був функцією, замкненою в бездоганний екзоскелет. Його посада — «Старший партнер» — була кірасою. Його вивірена, позбавлена емоцій мова — глухим забралом. Його щоденний маршрут зі стерильного передмістя у скляну вежу офісу — поножами, що не давали збитися зі шляху. Глибоко всередині цих лат сидів не Артур, а маленький, наляканий хлопчик.
Пляма
Віктор не жив. Він дезінфікував реальність. Його квартира була операційною, а він у ній — головний хірург, що вирізає будь-яку пухлину хаосу. Його балкон, викладений ідеально білою плиткою, був особистим філіалом стерильності на сьомому поверсі. А глибоко в підвалі його черепної коробки, у темному, смердючому куті, сиділа на ланцюгу вереслива мавпа. Та мавпа не хотіла гармонії. Вона хотіла вити на місяць і жбурлятися брудом...